Івченко Дмитро, 6 років, м.Богуслав

 «Не допускай такої мислі,що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку...»

Саме такі слова Ліни Костенко стали девізом життя Тетяни , відколи в її сім'ю, до її єдиного синочка прийшла хвороба епілепсія і змінила все їх життя. Хвороба змінила пріоритети і цінності, змінила нас. І коли почалася війна, Тетяна більше боялася де дістати ліки, а не самої війни. Каже, що мами таких діток її зрозуміють. Адже пропуск однієї дози препарату викликає ризик епілептичного приступу, можливо й статусу, а не прийняття ліків – пряма загроза життю дитини.

Родина проживає в Київській області, в містечку Богуславі. Лікуються в Боярській дитячій лікарні. Там вони знаходяться більше часу, аніж вдома, на жаль. Діагноз Дмитра - G 40.3 Ідіопатична епілепсія, фармакорезистентна, складні парціальні припадки. Це короткотривалі напади вдень, і вночі, до 40 разів на добу. Мамі нестерпно тяжко і боляче за хлопчика.

Дмитро народився здоровим, як всі, включно з лікарями, думали. Зростав і розвивався, можливо дещо трішки відставав від своїх однолітків, та це є індивідуально, як прийнято вважати. Єдине, що дуже сильно турбувало – це болі в животику, подразнений ШКТ. Що дуже мучило дитину і всю сім'ю, адже лікування в цій галузі приносило лиш короткотривале полегшення. І ще в Деміра була підвищена нервовість.

А в 5,5 років стався перший напад, а за ним і вирок-діагноз...

Зараз Дмитрику 6,5. За весь рік лікування було безліч уколів і крапельниць, зміни терапії, комбінації ліків, сліз, тривоги, розпачу, зневіри. Тисячу разів Тетяна падала в прірву безнадії і тисячу один підіймалася. А разом із собою підіймала свою хвору дитину.

В Дмитра збережений інтелект, він творчий, дуже гарно малює і ліпить. А ще, він любить маму і вірить... І коли так по-дитячому дивиться їй в очі – мама десь знаходить внутрішню силу, щоб боротись за дитину, за їх сім'ю, за право на щастя разом. Зберегти, що є. Тому вони навчились радіти кожній миті і посміхатися попри все і всупереч всім негараздам.

Тетяна залишилась без змоги працювати, і мусить просити сторонньої допомоги. Адже їй не вистачає ресурсів, моральних і матеріальних щоб боротись далі. В її планах – зробити генетичний аналіз, щоб вияснити причину, а можливо й змінити хід лікування для покращення здоров'я дитини. Та через його фінансову недоступність для нашої сім'ї наразі це неможливо. Головне зараз – мати ліки. З ними дитина живе!