Зінченко Софія, 8 років, м.Черкаси

Софійка добра і життєрадісна 8-річна дівчинка. Нічим особливим не хворіла, але весною минулого року в неї почалося інше життя. Спочатку зрідка з'являлася періодична біль в животі, потім все частіше. Дитина постійно відчувала голод, хотіла їсти кожні 2 години. Софійка почала стрімко втрачати вагу і схудла на 5 кг за декілька місяців. Її постійна мучила спрага. Коли лікар направила дитину здати аналіз на глюкозу, стало зрозуміло, що увесь цей час відбувалося з організмом дитини. Всі ці симптоми були пов’язані з надзвичайно високим рівнем цукру в крові протягом тривалого час.

Так Софійка потрапила в лікарню і почалося її знайомство з інсулінозалежним цукровим діабетом 1 типу. Графік лікування у дівчинки суворий. Щоденні ін'єкції інсуліну вранці і ввечері, та перед кожним прийомом їжі. Чіткий прорахунок їжі через ваги. Для родини це стало надзвичайно тяжким навантаженням, що вже говорити про дитину. Софійці довелося вчитися жити по новому: побороти страх перед ін'єкціями, навчитися колоти себе саму і постійно контролювати рівень цукру в крові. Адже підступність цього захворювання полягає в тому, що ззовні людина виглядає здоровою, але за лічені секунди може відчути погане самопочуття і навіть втратити свідомість. Через низький рівень цукру в крові – страждають клітини мозку. А від високого рівня цукру може виникнути отруєння організму і тяжкі ускладнення. Дитина не завжди відчуває низький рівень цукру, а високий не відчуває взагалі, тому щоб забезпечити здорове життя без ускладнень – необхідний постійний моніторинг рівня цукру в крові.

За допомогою моніторингу дитина може вести повноцінне життя, не боячись заснути та не прокинутися, або підти в школу і втратити свідомість, через тяжку гіпоглікемію, - тому що моніторинг дає змогу бачити реальну картину рівня глюкози. І можна вчасно зреагувати на зміни в організмі дитини.

На жаль в нашій країні цей моніторинг не забезпечується державою, тому їх необхідно купувати самим. Один сенсор коштує близько 2000 грн і працює лише 14 днів. Мама Софійки працює лаборантом на заводі, а тато – звичайним працівником в деревобробній сфері, бабуся – вихователь в місцевому дитячому садочку. Особливо в нинішній час дуже складно забезпечувати дитину всим необхідним - купувати сенсори, одноразові голочки до шприц ручок, якими колють інсулін, спиртові серветки, ланцети, щоб звіряти показники цукру з глюкометром. І без хвороби матеріальне становище сім’ї з села дозволяло купувати лише продукти харчування, оплатити комунальні послуги та найнеобхідніші речі. А за умов війни це стало ще складніше. Мати дівчинки благає на допомогу.