Кравчук Ярослава, 9 років, м.Китайгород

Ярослава – весела та товариська дівчинка. Дуже любить своїх домашніх улюбленців, має хист до малювання й танців. Ярося з захопленням чекає початку навчального року: як усі діти, вона вельми мрійлива та часом нетерпляча. Проте на річ, яку вона бажає найпалкіше, дівча вже покинуло надії й очікування – на те, що її цукровий діабет, з яким вона бореться другий рік, врешті пройде.

Вона знає, що колоти інсулін, носити біля себе цукор, проколювати пальці до 15 разів на день їй потрібно буде все життя. Звичним явищем вже стало для неї здавати аналізи крові, їздити в лікарні. Вона навчилася бути дисциплінованою та відповідальною. От тільки колоти собі інсулін за допомогою шприц-ручок ще не може, хоча вже закручує голочки й пильнує, щоб ті пропускали інсулін.

Планова госпіталізація на початку літа завершилася невтішними висновками – в дівчинки виявлено проблеми з зором. Офтальмологи встановили діагноз "діабетична катаракта обох очей" та виписали окуляри, порекомендувавши ще прискіпливіше контролювати цукри та максимально відтягувати хірургічне втручання по заміні кришталиків.

Саме тому сенсори безперервного моніторингу цукру Яросі необхідні, як повітря. Проте, на жаль, для родини вони є недосяжною розкішшю: дівчинка живе в невеликому селі з батьками та дідусем. Мама працює у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, тато – в місцевій агрофірмі. Родина вже отримувала допомогу від фонду – завдяки сенсорам показники аналізів Ярослави суттєво покращилися, а страшні гіпоглікемії порідшали, адже батьки бачили графіки цукрів та вчасно могли відреагувати й надати допомогу дитині.